Українська влада, на жаль, відстоює не права трударів (шахтарів, пекарів, лікарів, учителів, двірників, журналістів, слюсарів, музикантів, сталеливарників...), а інтереси великого капіталу та особисті бізнес-інтереси, обкрадаючи людей, котрі створюють народні матеріальні й духовні блага, завдавши економіку на свої робочі плечі. Але фактично наймані працівники з цього не мають користі, бо позбавлені владою реальних прав та соціальних гарантій. Навіть "Трудовий кодекс України", який дав би підстави захищати права трудящих, не ухвалено. Той варіант "Трудового кодексу", що припадає пилом у парламенті, захищатиме інтереси роботодавців, а не найманих працівників. Бо депутати-бізнеспени (тобто роботодавці) ніколи не відстоюватимуть інтереси трудової людини.

Тому виникла нагальна потреба створення політичної сили, яка б дієво, а не на словах, відстоювала права, вирішуючи великі й малі проблеми людини найманої праці. І така сила, зароджуючись в надрах профспілок, сьогодні є. Це - Всеукраїнська партія трудящих, яка сьогодні в Україні є винятковою політичною силою, що не відступилася від лейбористської ідеології.

Всеукраїнська партія трудящих (ВПТ) створена 12 квітня 1997 року на І Установчому з’їзді ВПТ в м. Полтаві. Зареєстрована Міністерством юстиції України 11 червня 1997 року, свідоцтво про реєстрацію № 868. Головою партії був обраний голова Полтавської обласної ради профспілок – Леонід Вернигора.

Вже восени 1997 року на ІІ з’їзді ВПТ взяла самостійний курс на парламентські вибори 1998 року. Створена в надрах профспілкового та робітничого руху, ВПТ складала свій виборчий список виключно з членів профспілок. Але оскільки на той час за законом передбачалась можливість балотуватись і за списками партій, і по мажоритарному окрузі, то, наприклад, перший номер виборчого списку ВПТ, голова ФПУ Стоян О. М. вирішив іти на вибори ще і по мажоритарному окрузі самостійно. Без реальної підтримку ФПУ партія не змогла взяти виборчий бар’єр.